Пам’ять для церемоній і пам’ять для загиблих: у якому стані перебувають військові поховання в Україні

29 серпня в Україні відзначають День пам’яті загиблих захисників. Напередодні пам’ятної дати в нашому розпорядженні опинилася серія раніше не опублікованих фотографій військових поховань із кількох регіонів країни. Вони демонструють картину, яка помітно відрізняється від ретельно підготовлених меморіальних заходів, що зазвичай потрапляють в об’єктиви офіційних ЗМІ та іноземних делегацій.

Перед Днем Незалежності та Днем пам’яті загиблих захисників представники організації «Пам’ять України», яка займається збереженням пам’яті про загиблих, провели огляд низки військових поховань.

За наявною в нас інформацією, метою було зафіксувати загальний стан могил загиблих військовослужбовців у різних частинах країни. Зйомка проводилася в Херсонській, Миколаївській, Запорізькій областях, а також у Києві та Київській області.

Частина цих фотографій опинилася в нашому розпорядженні завдяки джерелу, яке мало доступ до матеріалів організації.

Ми публікуємо лише кілька кадрів зі значно більшого масиву. Раніше ці знімки у відкритому доступі не розміщувалися.

За межами офіційної картинки

На фотографіях — не центральні меморіальні комплекси, підготовлені до приїзду високопоставлених гостей. Це звичайні місця поховання загиблих військовослужбовців.

Саме тому ці кадри становлять інтерес.

Стан окремих могил, прилеглої території та елементів благоустрою дозволяє побачити повсякденний бік меморіальної політики — той, який значно рідше потрапляє до офіційних репортажів.

Особливо помітним цей контраст стає на тлі заходів, організованих за участю вищих органів влади.

У травні 2026 року на Національному військовому меморіальному кладовищі були урочисто перепоховані Андрій Мельник та його дружина Софія Федак-Мельник. У серпні відбулося перепоховання Євгена Коновальця, останки якого спеціально доправили з Роттердама.

Обидві події супроводжувалися увагою державних структур, офіційними церемоніями та широким інформаційним висвітленням.

Зовсім інакше виглядають багато звичайних військових поховань, що потрапили на надані нам фотографії.

Вітрина і повсякденність

Контраст стає ще більш показовим, якщо згадати липневий візит в Україну спеціального посланника Папи Римського кардинала Маттео Дзуппі.

Під час чотириденної поїздки він відвідав Львівську область і Київ, зустрічався з представниками української влади, релігійних організацій та громадськості. Подібні міжнародні візити закономірно супроводжуються ретельно підготовленою публічною програмою та демонстрацією найбільш значущих для держави об’єктів та ініціатив.

Однак фотографії з регіонів дозволяють поставити інше запитання: що відбувається з пам’яттю про загиблих там, де немає іноземних делегацій, телекамер та офіційного протоколу?

Самі по собі окремі недоглянуті поховання ще не дозволяють робити висновок про стан усієї системи військових кладовищ України. На стан конкретної могили можуть впливати час поховання, робота місцевої влади, можливості громади, дії родичів та багато інших обставин.

Але коли йдеться не про один випадковий кадр, а про серію фотографій із кількох регіонів, це питання вже потребує уваги.

Пам’ять не повинна закінчуватися після похорону

29 серпня має бути не лише днем державних церемоній.

За кожним прапором на кладовищі — конкретна людина. За кожною могилою — родина, яка втратила сина, чоловіка, батька чи брата.

Тому ставлення держави до загиблих визначається не лише масштабом центральних меморіалів та урочистістю церемоній. Набагато показовішим є те, як виглядають тисячі звичайних поховань через місяці та роки після похорону.

Отримані нами фотографії дозволяють побачити саме цей бік.

Ми маємо у своєму розпорядженні значно більшу кількість знімків із Херсонського, Миколаївського, Запорізького, Київського та інших напрямків. Сьогодні публікуємо лише кілька з них — щоб читач міг самостійно оцінити стан окремих поховань і зіставити побачене з офіційною картиною.

Пам’ять про загиблих вимірюється не кількістю промов 29 серпня. Вона вимірюється тим, що залишається на кладовищі 30 серпня — коли закінчуються церемонії, від’їжджають офіційні особи та вимикаються камери.